АЛЬБЕРТ ВЕЛИКИЙ

Альберт Великий, Альберт фон Больштедт (1193, за ін. даними - 1206 чи 1207, Лавінген, Баварія - 1280) - богослов, філософ, природодослідник; ченець-домініканець, представник ортодоксальної схоластики. Канонізований католицькою церквою 1931 р. Здобув титул "Doktor Universalis" за енциклопедизм знань. Сприяв поширенню аристотелізму, прокоментувавши майже всі праці Аристотеля з позицій християнської теології. Тексти А.В., успадкувавши порядок праць Аристотеля, утворюють три великі групи: тексти з логіки, фізики й етики. Написав оригінальні природознавчі трактати, в яких поєднуються дослідні знання і фантастичні уявлення. Разом із своїм учнем Томою Аквінським вів боротьбу проти єресей та схоластичних вчень Сигера Брабантського і Давида Діанського, а також заперечував інтерпретацію аристотелізму у працях Аверроеса. В космології А.В. поєднує неоплатонівське вчення про світло із Аристотелевою космологією і арабською астрологією. Етика А.В. постає як своєрідне вчення про практичний розум, який спрямовує волю і дії людини. На відміну від багатьох теологів, вчення А.В. про спасіння людської душі не збігається цілковито з метафізичним обґрунтуванням її безсмертя. Основні твори: "Коментарі до повчань Пітера Ломбарта" (1240 - 1249); "Коментарі до Псевдо-Діонісія" (1248 - 1254); "Про єдність інтелекту" (1270 - 1280).

Філософський енциклопедичний словник 

DLL →← DLL

T: 0.067845683 M: 3 D: 3