Філософський енциклопедичний словник

ШПЕНГЛЕР, ОСВАЛЬД

Шпенглер, Освальд (1880, Бланкенбург, Гарц - 1936) - нім. філософ, історик, один із основоположників сучасної філософи культури, представник філософії життя. В 1908 - 1911 рр. - викладач математики та історії в гімназії Гамбурга, з 1911 р. - вільний літератор в Мюнхені. Напередодні створення Веймарської республіки Ш. був близький до фашистських кіл, але в 1933 р. відхилив пропозицію націонал-соціалістів про співробітництво. Знаходився під впливом філософії Гете і Ніцше, проте, на відміну від останнього, робить акцент на сильній державності, а не особистості. В 1935 р., протестуючи проти нацистської фальсифікації творчості Ніцше, пориває стосунки с архівом Ніцше. Вихідне поняття онтології Ш. - поняття "органічного життя" у співвіднесенні з такими поняттями, як "час", "душа", "доля", "ритм", "такт". Ґрунтуючи на них свою культурологію і історіософію, Ш. визначає культуру як найвищу цінність, що пронизує всі сфери життя певного народу, надаючи йому неповторності й унікальності. В своїй основній праці "Занепад Заходу" Ш. піддає критиці ідею поступального прогресу та однолінійності світової історії, обґрунтовуючи тезу про множинність могутніх культур, кожна з яких має власну ідею, власну форму та власне життя. Кожному культурному "організму" відведений, за Ш., певний строк, протягом якого він проходить замкнений життєвий цикл, основними етапами якого є зачаття, народження, ріст, старіння і загибель. Вмираючи, культура перероджується в цивілізацію, в надрах якої будь-яка творчість втрачає сенс, вироджуючись у "спорт", техніцизм. Другою сферою прикладення сил "цивілізованої" людини, яка втратила культуру, стає політика, що має завойовницький характер, оскільки на зміну органічному розвитку в часі приходить просторова експансія. В філософії творчість світоглядних систем стає також неможливою, редукуючись до скепсису, який обертається історичним релятивізмом. У контексті цього підходу Ш. виокремлює вісім культур (єгипетська, індійська, вавилонська, китайська, магія, греко-римська, або "аполлонівська", та західноєвропейська, або "фастівська"). Тотальне зведення всієї духовної діяльності до тих чи тих проявів колективної "душі" культури приводить Ш. до висновку про притаманність кожній культурі не тільки самобутнього мистецтва, а і самобутніх точних наук - математики, фізики. Сучасну епоху Ш. витлумачуєяк трагічний час загибелі західноєвропейської культури та очікування нової, ще не народженої, яку пов'язує з Росією та Балканами. Філософія Ш. знайшла відгук у творчості Тойнбі, Ортега-і-Гассета, Гайдеггера, Лосева, стимулюючи розвиток оригінальних, відмінних від пшенглеровської, концепцій культури. Основні твори: "Метафізична засаднича ідея філософії Геракліта" (1904); "Занепад Заходу: Загальні риси морфології світової історії". У 2 т. (1920 - 1922); "Людина і техніка: До філософії життя" (1931); "Час рішень" (1933).
Ещё