Філософський енциклопедичний словник

ЦІЛЕПОКЛАДАННЯ В ІСТОРІЇ

ЦІЛЕПОКЛАДАННЯ В ІСТОРІЇ - суттєва риса людської діяльності, що полягає в здатності осягнути взаємозв'язок між покладанням цілей, вибором засобів їх досягнення і можливими наслідками діяльності. Хід історії не правомірно зводити тільки до цілей людини, які вона прагне досягнути, адже це призводить до ототожнення історії з історією ідей. Реальна історія людства становить результат здійснення цілей, що можуть і не збігатися з початково поставленими цілями, прагненнями, ідеалами, мотивами людини. Узагальнений механізм цілепокладання пов'язується з наявністю у людини в тій чи іншій формі певного замислу, плану життя, загального девізу свого буття й, отже, можливістю цілісного перенесення себе в майбутнє та включенням цього майбутнього у Своє реальне буття. Назагал, Ц. в і. - це соціо-культурно детермінований процес, що регулюється соціальними прагненнями, цінностями, нормами, стереотипами, традиціями в їх єдності з різноманітними формами наукового та позанаукового знання. Цілепокладання як духовний елемент творчо-продуктивної діяльності взаємодоповнюється цілеутворенням, цілеспрямованістю та цілереалізацією, що включають не тільки раціональні, а й інтуїтивні, емоційно-чуттєві, вольові складові вибору можливих шляхів та засобів досягнення мети (див. цілераціональна дія).М. Надольний
Ещё